Другі жнива без рейдерів

У багатостраждальному, але нескореному дослідному господарстві «Іванівка» (Борзнянська територіальна громада Ніжинського району на Чернігівщині) справили обжинки.

Попри вимушений пізній посів озима вродила непогано – зібрали 5,3 тонни з одного гектара по колу. Втім, продати зерно іванівці не можуть, і не лише через закриті порти та низьку ціну на сировину – рахунки державного підприємства досі заблоковані виконавчою службою. Відтак повноцінну господарську діяльність господарство здійснювати не в змозі, принаймні до того часу, доки державні виконавці не погасять борги попередників. Та разом із тим трударі не стоять на місці – нарощують поголів’я ВРХ, реконструюють під нову групу нетелів занедбаний хлів і готуються до кукурудзяних жнив. Агрономи вже порахували майбутній врожай – «королева полів» має сипнути в бункер понад 100 центнерів з одного гектара. 

Сівалки йшли за комбайнами опришків

Посівна на полях державного підприємства «Дослідне господарство «Іванівка» була доволі специфічною. А все через рейдерські атаки приватної агрофірми, що отримала підтримку від одного з народних депутатів, нещодавно затриманого на хабарі. Попри рішення судів, соняшник збирали не селяни, а опришки. Та й, власне, збір був доволі специфічний – по пізній осені і навіть взимку. Одразу за комбайнами рейдерів йшла ґрунтообробна техніка та сівалки іванівців. Завершили посів озимої пшениці аж в кінці листопада. Ніхто й не сподівався на отримання рекордних врожаїв. Тож, за словами аграріїв, 53 центнери з одного гектара по колу є доволі пристойною цифрою, зважаючи на складні умови посівної.

Володимир Сєчка починав на підприємстві агрономом. Нині – завідувач складу. Каже, що за часів радянського союзу врожай 5 тон з гектара був рекордним, за таке могли і героя соціалістичної праці дати. Нині це вже посередній врожай, і п’ятьма тонами нікого не здивуєш. Але найкращі часи господарства один із його старожилів згадує до сьогодні.

«Ви навіть не уявляєте, який тоді був величезний автопарк, зарплати вистачало на все, купити в селі хату було неможливо, роботи вистачало всім, – каже Володимир Сєчка. – Підприємство було зразковим в області і одним з найкращих в Україні. А криза ж почалась, коли в Національну академію аграрних наук пробрались заробітчани-хабарники. Тодішнього успішного директора Анатолія Мусійовича Столярука поставили перед фактом – або носи валізу, або звільняй посаду – нікому ваші показники не потрібні. Від цього в нього не витримало серце».

Нарощують поголів’я ВРХ

Так, із відходом Анатолія Столярука з трьох товарних ферм дослідного господарства залишилась тільки одна. І тут попередник нинішнього директора Микола Половік, за словами людей, планував пустити під ніж, але війна завадила. Через війну понад 300 голів відбірного дійного стада української червоно-рябої не пішло на бійню, а потім людям урвався терпець і вони вигнали негідника. Нинішній директор Андрій Скварський збільшив надої уп’ятеро, а поголів’я тільки росте. Що значить – людина на своєму місці.

«Всі наші корови на безприв’язному утриманні. Раціон їх розписаний зоотехніком», – пояснює Скварський.

На фермі – гаряча пора: звозять та складають в купи тюковану солому – вона піде на корм, а на підстилку є минулорічна. Для худоби заготовили більше ста тон сіна та сінаж – 2 тисяч тон раннього силосу з вівса. Готуються силосувати кукурудзу – для цих цілей посіяли 140 гектарів силосної. Від такої роботи відчутний результат – в середньому ж з однієї корови щодня відбирають 21 літру молока, що є непоганим показником – уп’ятеро більшим, ніж було при горе-керівнику Миколі Половіку.

«Ми поступово нарощуємо поголів’я, і для молодняка вже не вистачає місця, тому готуємо для них ще один хлів, – каже директор держпідприємства. – Бичків для запліднення не тримаємо, запліднюємо штучно. У планах – голшинізувати наших корів, зростити більш продуктивне стадо».

Працюють і сподіваються на краще

А на полях кипить робота – сіють озимий ріпак. Строки підтискають, а треба посіяти півтори тисячі гектарів. Якщо не встигнуть вчасно, відведуть площі під озимину. До речі, про неї. Цього року з півтори тисячі гектарів земель зібрали 8,7 тисяч тонн пшениці. За словами Андрія Скварського, зерна багато, тому нині воно зберігається на елеваторі – там його доводять до ладу. Що робити з ним далі – поки не знає. Ціни на пшеницю залишають бажати кращого. До того ж підприємство поки що не може реалізовувати зерно самостійно – все через заблоковані рахунки.

«Минулорічний врожай описаний виконавчою службою, – пояснює Андрій Скварський. – 17 серпня пройшли треті торги, але бажаючих купити немає. Пов’язано це зі складністю логістики і зривом зернової угоди. Тож, як бачимо, з реалізацією у нас великі проблеми. Якщо відбудеться продаж, то насамперед гасять заборгованості по заробітній платі та ЄСВ. Ми зацікавлені, щоб це зерно продала виконавча служба. З новим врожаєм поки не знаємо, що робити. Боргів купа, тому зараз питання номер один – погасити те, що залишив у спадок попередник, а це – близько 70 мільйонів гривень. Частина з них фіктивні, будемо залучати тямущого юриста і скасовувати борги через суди».

Андрій Скварський числиться в державному реєстрі як директор трохи більше двох місяців, з 27 червня. Понад два роки «чорні» реєстратори та нотаріуси на замовлення опального нардепа блокували господарську діяльність підприємства. Незаконність їхніх дій підтвердив і той факт, що «чорний» реєстратор з Варви за це навіть втратила посаду і право працювати реєстратором. Відтак понад два роки підприємство не вело господарської діяльності і навіть не могло подати звітності, через це у податковій його перевели у категорію неблагонадійних, а далі – накатана схема, як в «Івківцях» на Прилуччині – штучне банкрутство.

На заваді підступним планам рейдерів став трудовий колектив, який виборов право збирати і сіяти збіжжя самостійно. І як би не було складно, але люди тримаються кучно – ось вже другий рік поспіль дружно справляють обжинки, дякують Збройним силам України, клянуть казнокрадів та корупціонерів і сподіваються на кращу долю для себе та нашої неньки України. 

Віталій Назаренко, фото автора